Як це придумали

Батьківщиною скімбордингу вважається місто Лагуна-Біч у Каліфорнії. І не лише тому, що наприкінці 70-х тут почали виробляти перші дошки під брендом Victoria Skimboards (Victoria — на честь назви найпопулярнішого пляжу скімбордерів). А ще й тому, що ще за 50 років до цього місцеві жителі помітили: м’які приливи та широкі піщані пляжі Лагуна-Біч створюють мілку хвилю біля самого берега, якою можна ковзати на дошці. Частіше за все для цього використовували просто шматки нашвидкуруч обтесаної фанери.

Простота та доступність цієї розваги (тоді ще не було підстав називати скімбординг спортом) протиставляла його серфінгу, який якраз переживав період відродження. Займатися серфінгом, а особливо купувати дороге спорядження, могли собі дозволити далеко не всі мешканці Каліфорнії. Так скімбординг став «серфінгом для тинейджерів» і рятувальників, які працювали на пляжах Лагуна-Біч і хіба що не мешкали на березі.

Одними з таких тинейджерів були Текс Хейнс та Пітер Пріетто, майбутні зірки скімбордингу. Саме вони почали випускати дошки Victoria Skimboards та організували перші змагання. Після чого про скімбординг заговорили вже як про вид спорту.

Різновиди скімбордингу

Сьогодні існує два види скімбордингу: вейвскіммінг (wave skimming) та сандскіммінг (sand skimming). Власне, різниця між ними у тому, чим саме ковзає борд – хвилями чи мокрим піском. В обох випадках, перш ніж розпочати ковзання, скімбордер розбігається суходолом, а потім вже стрибає на дошку. Тобто все відбувається дуже близько до берега.

Ковзання хвилями (вейвскіммінг) дає більше простору для трюків, тому і прихильників у цього виду розваги більше. Сандскіммінг же, швидше, схожий на молодшого брата скейтбордингу, прихильникам якого пощастило народитися у Каліфорнії і все життя тусити на пляжі.